Східна Україна: Життя в путінській «Народній Республіці» — «Ми повинні кричати — настільки це все нестерпно»

Вісім жителів окупованих територій Донецька та Луганська розказали газеті BILD про їх напружені будні.

     

    Майже 10 000 людей за цей період загинули в жорстокій війні на сході України. І незважаючи на Мінські мирні договори, бойові дії тривали колишніми темпами. В цьому році вже загинуло 800 осіб з української сторони.

Невизнані міжнародним співтовариством «республіки», населення яких становить близько 3,3 мільйона людей, продовжують існувати і розповсюджувати «орієнтовану на соціалізм модель держави.

Як люди живуть в відсторонених «республіках», і що вони говорять, коли вони – анонімно і під великим ризиком – висловлюють свою думку?

Вісім жителів окупованих територій Донецька та Луганська повідомили газеті BILD про їхнє життя і доповнили це деякими фотографіями, які ніхто ніколи раніше не бачив. Вони розповідають історії з Народної республіки Путіна на сході України – «Північної Кореї Європи».

Частина 1: Василь з Донецька: “Ми живемо за колючим дротом”

         Василь — це сімейною людиною, яка живе в колишньому місті-мільйоннику Донецьку разом зі своєю дружиною і двома дітьми. Він каже, що життя “набагато погіршилось” з тих пір, як ставленики Путіна влітку 2014 року захопити владу. Через велику кількість військових об’єктів, він більше не може вільно пересуватися в своєму рідному місті. “Ми практично живемо за колючим дротом. Існує комендантська година. Поштові відділення, банки, залізниця, аеропорти – нічого більше не працює.”

         “А найгірше, що ви живете в постійному страсі за своїх родичів”, говорить Василь, який живе недалеко від лінії фронту. Щодня проходять мінометні обстріли по місту — і навіть сьогодні. Вогонь здійснюють росіяни та місцеві повстанці. І в той же час вони стверджують, що в нас стріляє українська армія.” Тому ти ніколи не впевненний, чи всі твої родичі і друзі повернуться додому в кінці робочого дня.

«Ми повинні кричати — настільки це все нестерпно»

         Кожного дня Василь ловить себе на думці, що те, що його оточує нагадує Південну Корею. “Ми повинні марширувати і в один голос кричати, наскільки  ми любимо нашого лідера Олександра Захарченко. Його обличчя можна побачити всюди як на рекламних щитах, так і в газетах.”

Батьки Василя працюють на державній службі і навряд чи заробляють там хоч якісь гроші. Проте, вони регулярно змушені йти на мітинги і протестувати там для Росії проти України.”Якщо вони не йдуть на демонстрацію, вони ризикують бути викинутими з роботи”

         Уже протягом двох років вони не мають права на власну думку “Якщо я скажу, що я дійсно думаю, мені загрожує увʼязнення з боку Міністерства державної безпеки. Це як КДБ в радянські часи”.

Оригінальний текст : http://www.bild.de/politik/ausland/ukraine-konflikt/wir-muessen-bruellen-wie-toll-alles-ist-46456584.bild.html

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *