Пропаганда та ненависть по команді

Про те, що Росія веде активну пропагандистську війну не лише проти України, а й проти того, що називають західним світом, відомо вже давно. Проте одна річ – розуміти це, зовсім інша – мати на руках докази причетності до «бойових дій». Оприлюднені факти можуть викликати неприємні наслідки для Росії. Витік даних з Донецького міністерства інформації, а саме електронна переписка між сепаратистами зі Східної України та консультантами з Росії дозволяє поглянути на маніпуляції засобів масової інформації Кремля. Їх наслідки можуть поширитись і на Німеччину.

          Зараз стали доступними докази того, скільки зусиль Росії коштує психологічна війна проти Заходу.  Ресурс  ZDF Frontal21 і ZEIT отримали  доступ до більш ніж 10000 електронних листів з “Міністерства інформації”  проросійських сепаратистів на Сході України. Президент Росії завжди заперечував, що повстанці отримують інструкції з Москви. Але витік з електронної пошти Міністерства інформції відкрив завісу на справжні відносини між російськими консультантами і повстанцями.

          Електронні листи, на аналіз яких пішло декілька місяців, розкривають військову точність організації і класифікацію пропаганди Москви, яка поширюється на Східну Україну та країни Заходу.

План боротьби

          У серпні 2015 року двоє анонімів, один з псевдонімом “Артем”, а інший з можливо зі справжнім ім’ям Андрій Годнев, оприлюднили велику кількість документів. Вони виступали в якості довідника для нових керівників на Сході України. У документі, названому “Стратегія внутрішньої інформаційної політики Луганської Народної Республіки”, на обкладинці стоїть “Луганськ-Москва”. На 41 сторінці автори пропонують використовувати безліч стратегій, таких як  контроль телевізійних станцій, редакцій газет і радіостанцій.

          Ідея, яка прослідковується в усіх документах, це поширення образу профашистського,  нібито орієнтованого на США уряду України: “Влада, яка встановилась в Україні після майдану — це олігархічна, проамериканська “хунта”, серед її представників — вбивці і злодії, мерзенні, безпринципні люди, які не зупиняться ні перед чим для досягнення своїх цілей. (…) насправді, влада в Україні перебуває в руках американців. Вони (…) контролюють ситуацію через своїх агентів, до яких належать всі головні політики України, в тому числі президент і прем’єр-міністр”. Тому в засобах масової інформації на Сході України цю інформацію необхідно подавати, як: “Експерти аналізують  ситуацію в Україні, оцінюють режим Порошенко, проводять паралелі з відомими праворадикальними режимами, в тому числі фашистськими і маріонетковими, які знаходилися під контролем Сполучених Штатів”.

Хто надавав консультації — вказано в кінці документа. Список охоплює три сторінки адрес електронної пошти і номерів телефонів політиків і мислителів в Москви. До них належать Олександр Дугін (Цитата: “Лібералізм є абсолютним злом»), голова комітету з міжнародних справ російського парламенту Олексій Пушков і Сергій Глазьєв, один з головних радників Володимира Путіна під час кризи в Україні.

          Стратегія зосереджує особливу увагу на “внутрішній інформаційній політиці” щодо настроїв в соціальних мережах. Потрібно було слідкувати за мінливістю настроїв на Facebook, ВКонтакте і в Twitter. “З числа молодих активістів необхідно створити групу коментування в Інтернеті”, йдеться в документі стратегії.

          Ця група повинна “оперативно реагувати на виникаючі проблеми та інформацію”. Беручи до уваги численні коментарі цієї групи в звичайних інтернет-користувачів виникає враження, що “більшість так думає”.

 Помилка на пошті на міністра інформації

          Стратегія потрапила 25 січня 2016 року на електронну пошту  “міністра інформації” Донецька Олени Нікітіної. Відправник мав російську поштову адресу, [email protected], її власник підписаний “Андрій Африка”. Всього через чотири тижні після цього один з “консультантів” зробив помилку, яка, ймовірно, викрила їх справжні імена. Це сталося в електронному повідомленні, яке 21 лютого 2016 о 12.13 вечора так званий “Kashalot74” відправив міністру інформації.

          Лист містить додаток з порядку денного майбутньої зустрічі, тема: “Медіа-планування, звіт про роботу засобів масової інформації в регіоні.” На початку документа згадуються чотири прізвища: Андрій Толмащев, Євген Морус, Андрій Годнєв і Олександр Пашін. Функціональні посади цих чоловіків: “куратори та відповідальні за медіа”.

          Через півгодини після того, як Kashalot74 натиснув на кнопку “Відправити”, він розуміє, що це було помилкою, тому він одразу надіслав електронний лист міністру інформації: “Я раджу вам стерти наші прізвища і забути їх”.

          Зазвичай Kashalot74 більш обережний. Його ймовірно справжнє ім’я Олександр Пашін. Серед 10000 листів — його зустрічаються лише кілька разів. Він ще раз розкриває своє імʼя в одному з листів міністру інформації Донецька від Kashalot[email protected]mail.ru. У додатку міститься квиток на рейс із аеропорту Ростова-на-Дону до Москви, заброньований на 11.45 24 лютого 2016 року. Міністр Нікітіна підтверджує бронювання.

          Згідно з дослідженням проукраїнського веб-сайту InformNapalm, Олександр Павлович Пашин на початку 2000-х працював журналістом в Мурманську. Пізніше він став директором по зв’язках з громадськістю в адміністрації північно-російського морського містечка. Після початку війни на Сході України Пашин в липні 2014 року супроводжував конвой допомоги з Мурманська до Слов’янська. Пашин не ховався. В поїздці він дав інтерв’ю, на своїй сторінці  російської соціальної мережі ВК він розміщує фото поруч з озброєними сепаратистами. У травні 2016 року Пашин сфотографувався з лідером повстанців Донецька, їх “Прем’єр-міністром” Олександром Захарченко.

          Андрій Годнев — ще одне ім’я, яке необхідно було видалити і забути міністру інформації Донецька. Витоки до нього також знаходимо в деяких повідомленнях електронної пошти з Донецька. Годнев називає себе “політрадником” і розміщує свої власні дані в соцмережі ВК з російського міста Нижній Новгород. Його називають співавтором стратегічного документа. У серпні 2013 року Годнев давав семінари для «Молодої Гвардії», молодіжного крила правлячої партії «Единая Россия». У всякому разі, це стає зрозуміло зі звітів на його веб-сайтах.

          Інший консультант Міністерства інформації Донецька — так званий “Козак”. З ним міністр радиться, коли мова йде про публічну демонстрацію сепаратистського лідера Захарченко. Цифрові сліди “Козака” ведуть до імені Олександра Казакова. Російська інтернет-газета Gaseta.ru називає Казакова «ідеологічним радником», який повинен поліпшити імідж лідерів повстанців. В інтерв’ю, Казакова описують як політолога і представника різних російських аналітичних центрів. Східноукраїнський пропагандистський сайт Newsfront у 2015 році назвав його віце-директором Центру політичної кон’юнктури (ЦПК). Ця інформація узгоджується з російським офіційним вісником «Российская газета», де Казаков також виступає в якості заступника директора ЦПК. Радники сидять в сучасних офісних будівлях в центрі Москви. ЦПК пишається тим, що “співпрацює з Адміністрацією Президента” (скорочено: AП). AП – це найвідоміший і найпотужніший в Росії інститут. Це московський аналог берлінської канцелярії — але має ще більше повноважень. Це центр влади Володимира Путіна.

          9 лютого 2016 року о 14:11 абревіатура “AП” знову з’являється в електронному листі міністру інформації. До нього прикріплено штат їхнього міністерства, з метою організувати зустріч для “співпраці в медіа-плануванні та реалізації спеціальних проектів”. Це було сплановано для того, щоб запросити представників сепаратистського Міністерства державної безпеки (МДБ), Міністерства оборони та головних редакторів найбільш важливих засобів масової інформації регіону.

          Є ще одна особа, його Звати Андрій Федорович. У дужках після імені стоїть його функція: консультант від AП. Цілком можливо, що Федорович — це  “Андрій Африка”, який кілька тижнів тому електронною поштою надіслав міністру документ зі стратегією.

          Питання ZEIT і ZDF до посольства РФ в Берліні: яким чином власники російських адрес електронної пошти повʼязані з адміністрацією президента в Москві, залишилися без відповіді. Навіть прямі запити щодо адрес електронної пошти залишились без уваги.

 “Інструкція з Москви. Терміново!”

          Через кілька тижнів після повідомлення про координаційну нараду міністерства з представниками розвідки, військовими та редакторами, зʼявилось нове про співпрацю між москвичами і сепаратистами. Один з консультантів, ймовірно Олександр Пашин, написав 16 березня 2016 року о 11:45 (знову від [email protected]) в електронному листі до міністра Нікітіної: “інструкція з Москви Терміново!” Тема електронного листа: “Fwd: План дій”. У ньому йдеться про урочисту подію, яка повиненна була статися в Донецьку за декілька днів. Очікувався п’ятдесятий конвой допомоги з Росії до «Донецької Народної Республіки”. Його прибуття було символом єдності з великим сусідом, який намагається допомогти і захистити сепаратистів від так званих фашистів з Києва.

          Міністерство інформації Донецька на той час вже відправило складну програму до радника в Москву. Щасливі “діти, вчителі, лікарі” вдячні водіям; пенсіонер з Донецька написав “відкритий лист з подякою”, в якому також, як повідомляють телебачення і газети, йдеться про велику вдячність Росії. Але консультант Олександр Пашін додає ще кілька дрібниць. “Це повинні бути”, писав він міністру, “конкретні пенсіонери, багатодітні матері, тобто ті, кому ця допомога надається”.

          Міністр інформації відправляє Пашину посилання на кліп про білий конвой допомоги. Це відео було надіслане. Але у Пашина відео з білими камазами “погано” відтворювалось. Тому він захотів, щоб творці стрічки прийшли до нього в кабінет. Російське управління знаходиться, мабуть, не в Москві, а прямо на місці, в Міністерстві інформації Донецька: “Завтра о 9:00 через відеокліп «Білий КамАЗ» зʼявитися на шостому поверсі до Олександра Павловича” – команда, яка надійшла міністру інформації.

          В стратегічному документі радника ювілейний конвой  вже стає причиною для медіа-кампанії. Він зазначений в якості одного з декількох проектів, під заголовком «Підтримка республік з боку Росії”. Це глобальна тема, яка виглядає наступним чином: “Росія є надійним і сильним союзником народних республік (…) Сучасна Росія це не Росія в дев’яності роки, вона непохитно працює, щоб відновити сили Радянського Союзу. Економічні санкції проти Росії, звичайно, задали їй сильного удару, але його ефект був значно нижчим, ніж очікував Захід. Росія виходить з цієї ситуації більш сильною і незалежною. (…) Росія бореться для Донбасу і допомагає йому в політичних і економічних втратах. Глобальна дипломатична війна триває. Але Захід також страждає в цій війні, і досі не ясно, хто кого переможе”.

          Російські радники рекомендують інсценувати особливу вдячність східно- українського населення президенту Росії, а саме з використанням “наївних історій”, як вони пишуть: “Це для того, щоб підкреслити, наскільки вдячні жителі Луганська Путіну за все те, що він зробив і робить, наприклад: “бабуся в’яже шкарпетки для Путіна”, “діти малюють портрети Путіна”, “скульптор хоче створити пам’ятник Путіну,  (…) в Луганську” і т.д. “

          Також, потрібно ініціювати колективні звернення, які направленні безпосередньо до президента Путіна. Наприклад, населення Донбасу негайно хоче отримати російські паспорти. – І якщо це станеться, то треба бути вдячними людям, близьким до Кремля: “Необхідно підкреслити, що президент слідкує за побажаннями народу.”

          Деякі журналісти вважають це захоплюючим: не нейтрально повідомляти інформацію, а бути частиною психологічної війни. Але є такі, як Дмитро Р., який був незалежним журналістом в Донбасі – і повинен був стати пропагандистом. Він працював на повстанський канал «Newsfront». Коли він побачив, наскільки журналісти обмежені в своїх діях, то кинув свою роботу. Він не хоче називати в газеті своє справжнє ім’я. Він боїться репресій. Якщо ви хочете дізнатися, наскільки вільно він міг повідомити про події в зоні бойових дій на сході України, то Дмитро Р. з гіркотою повідомляє: “Коли я запитав, чи можу я працювати незалежно від матеріалу інструкції, то відповідь завжди була одна: «Зараз не час. Журналістика — це для мирного часу, а для воєнного —  інформаційна війна “…

          Ті, хто не міг надихнутися заданою лінією роботи, швидко втрачали її: “Якщо ви напишите статтю, яка їм не підходить, то вони кажуть, що «якщо таке повториться, –  ви звільнені, нам не потрібна така робота, ми знайдемо інших, які будуть дотримуватись правил.» Це одна з причин, чому я звільнився”.

 

Друзі та недруги. Спостереження за противником

          Як ретельно контролювати громадську думку, – цією інформацією закінчуються 25 січня 2016 року відомості з поштової скриньки: “Кожен день (включаючи вихідні) до 18 годин повинна бути готова доповідь «Top 5 новин» (найважливіші новини дня з місцевих засобів масової інформації)”. Крім того, підраховуються всі пости, за відповідним тематичним наповненням: “В Україні гірше”.          За зарубіжними ЗМІ на Донбасі також спостерігають. До короткого звіту, який подається щочетверга о 16 годині, повинен бути включений огляд всіх журналістів, які в даний час проживають в сепаратистському регіоні. Їх внесок потрібно оцінити як “позитивний”, “нейтральний” або “негативний”. Хто пише критично, той потрапляє в, так званий, стоп-лист і більше не отримує акредитацію. Явними “ворогами Росії” є інформаційні агентства Reuters і AP. 5 лютого 2016 року о 9:28  “Янус Путконен”, добровольць, помічник сепаратистів з Фінляндії, який в Донецьку піклується про акредитацію іноземних журналістів, написав своєму співробітнику електронний лист з темою: “ZDF”. І лише коротке зауваження: “Рекомендації відсутні”. Те ж саме і про «ZEIT».           «ZEIT» і команда ZDF потрапили в стоп-лист. Причини невідомі, лише кілька посилань на статті, які можна знайти на пошті. Джерела: Russia Today, яка фінансується з Кремля, це пропагандистське шоу, на німецькій мові, яке підтримує Кремль. Лише доклавши чималих зусиль журналісти  ZDF все ж отримали дозвіл на зйомку. Але ніхто не довірився їм. Путконен вказав: “Групу потрібно ретельно контролювати.” У прес-центрі повстанців у Донецьку велися списки журналістів із зеленими і червоними мітками. Імена відзначені  зеленим — особливо вітаються, а тим, які червоного кольору  – заборонено в’їзд на територію псевдореспублік.

Турбота про союзників

          Імена, відмічені в списку зеленим кольором, включають Марка Барталмая. Крім того, там ще й примітка: “хороший друг”. Марк Барталмай — це псевдонім, в реальному житті він Мірко Мебіус, який родом з Саксн-Ангальт. Після початку війни на Сході України, він переїхав до Донбасу. Там він почав знімати фільми без підтримки з Москви, як він стверджує.

          Насправді,  фільми Мобіуса зображують “повсякденне життя під час війни виключно з точки зору проросійських сепаратистів. Сотні тисяч людей побачило його фільм «Українська Агонія». Мобіус знаходить своїх послідовників, особливо серед тих, хто закінчив так звані “курси засобів масової інформації”. На їхню думку, Мобіус показує справжню картину війни, війну фашистської хунти в Києві проти борців за свободу.  Влада “Донецької Народної Республіки” потурбувалася про розповсюдження фільму: Для фільму було створено плакат, на якому зображено Мобіуса з собаками. Цей плакат було узгоджено з міністром. Трансляція відбувалась в Донецькому кінотеатрі Звёздочка. Крім того, документальний фільм було представлено на регіональному телебаченні. У статистиці за 2015 рік презентація фільму «Українська Агонія» відзначається як один з основних моментів роботи пропаганди. П’ять мільйонів глядачів бачили цей фільм – він був найпотужнішим “проектом”.

Димова завіса

          У Донецьку перебуває команда Організації з безпеки і співпраці в Європі (ОБСЄ). Міжнародні спостерігачі слідкують за дотриманням Мінської угоди про припинення вогню між Україною і проросійськими бунтарями. Проте досі там не діє це перемирʼя. Експерти ОБСЄ часто не можуть навіть розрізнити, хто саме бомбардує ракетами або гранатами. 9 серпня 2015 року табір ОБСЄ загорівся. Керівництво повстанців у Донецьку негайно відреагувало: “Відповідальність за підпал спостерігачів необхідно покласти на українські спецслужби”. Відповідне сфабриковане повідомлення одразу ж потрапило в мережу. Результати знаходимо на пошті міністерства від 18:57 10 серпня 2015 року. Вкладення до листа містить протокол, відповідно до якого”Відділ інтернет-ресурсів” пошив в соціальних мережах історію про українських паліїв. Протокол перераховує близько двох десятків блогів, які розповсюджують цю версію. Відповідно до їхнього аналізу, історію прочитало, виключно в російській мережі VK, до 1,3 мільйона користувачів.

          У цьому руслінеобхідно було розвивати подальші маніпуляції. Стратегічний документ з Москви пропонує таке: “Україна навмисно підриває Мінські угоди. Потрібно збирати всі прояви (…) щодо порушеннь з українського боку. І ще безліч подібних прикладів такої пропаганди можна виявити за допомогою данних з Донецького міністерстваінформації…

          Отже, дослідження німецьких журналістів показали, що переосмислення ролі і місця Росії у світі почалося. Зі стратегічного партнера вона поступово переміщується в іншу категорію: деякі експерти і політики вже оцінюють її як найбільшу глобальну загрозу. Тому слід невідкладно об’єднати зусилля найкращих експертів і, не гаючи часу, розробити плани конкретних заходів для нейтралізації такої загрози.

Посилання на оригінал статті: http://www.zeit.de/2016/41/russland-propaganda-ostukraine-separatisten-e-mails

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *