Українські гастарбайтери в РФ: квиток в один кінець або життя після повернення

Якщо зрадив, як жити далі?

Їхати чи не їхати нашим співвітчизникам на заробітки до країни-агресора, яка розв’язала на нашій території фактично братовбивчу війну, яка систематично зброєю та фінансами «підгодовує» сепаратистські настрої, яка, анексувала частину незалежної держави, позбавивши нас з вами можливості чудового відпочинку на узбережжі Кримського півострову – вирішувати кожному громадянину України особисто! Не зупинятимусь на моральній стороні такого вчинку, не говоритиму й про патріотизм і самосвідомість – про це вже сказано немало. Носить же земля тих, хто «за копійку і матір рідну продасть», і живеться їм іноді через свою безпринципність набагато легше, ніж іншим, бо серце не муляє… Мабуть через те, що нічого святого у душі вже не залишилось… Але «не засуджуй, і не засудженим будеш»!

Відвідування родичів, це єдине, на мою думку, що має моральне виправдання поїздок до нашого «ворожого» сусіда!

А заробити на кусень хліба можна і в Україні, варто тільки захотіти. А якщо вже сильно кортить чи вкрай потрібні гроші – Європа радо приймає у свої обійми наших співвітчизників! Та і грошенята виплачує у євро, злотих чи кронах, а не у нікому не потрібних в Україні «дерев’яних»!

Стереотип про Росію – годувальницю, у якій і рівень життя кращий, і вищі заробітні плати, сидить у мізках більшості з тих, хто їде до РФ на заробітки, ще з часів СРСР. У часи суцільного дефіциту, загального зубожіння населення робота у Москві чи Ленінграді, на Уралі чи у Заполярї булі чи не єдиною можливістю заробити на перший вступ до «кооперативу» чи таке омріяне «авто».

І чи варті занапащеного життя зароблені каторжною працею по 15 – 18 годин на морозі чи палючому сонці 40 – 60 тисяч російських рублів (17 – 28 тисяч гривень), за які нашим заробітчанам доводиться терпіти приниження та безпідставні звинувачення, особливо в умовах загострення антиукраїнської істерії, яку масово насаджує серед населення Кремль. Українцям інколи доводиться на роботі й серед знайомих мовчки кивати головою, коли чують від росіян про «українських фашистів», «хунту», «бандерівців» та «карателів». А інколи змушені заради збереження роботи, для вигляду, навіть говорити, що не підтримують «фашистів» і «співчувають Донбасу».

Але це не саме страшне, що може чекати наших гастарбайтерів у Росії. Найжахливішим є те, що додому можна повернутись років так через 10 – 15, а то й не повернутись зовсім. І це не просто «страшилки – лякалки»… нажаль, це стало реальністю…

З кожним роком у Росії збільшується кількість випадків несправедливого порушення кримінальних справ проти громадян України, які працюють на її території. Так, станом на 1 грудня 2017 року за словами на той час уповноваженого Верховної Ради з прав людини Валерії Лутковської, у Росії за різним процесуальним статусом ув’язнені понад 2,2 тис. українців. І їх кількість постійно зростає. А скільки ще тих, хто в обмін на свободу надав згоду «співпрацювати» з правоохоронними органами країни-агресора проти України – таємниця, відповідь на яку ми не дізнаємось ніколи.

З кожним днем перебування українських заробітчан у Росії стає все більш не безпечнішим для них. Час від часу в українських ЗМІ поширюють інформацію, що російська ФСБ постійно вербує заробітчан з України для отримання важливої інформації чи проведення певних диверсійних дій, як наприклад, напад на офіс Товариства угорської культури Закарпаття в Ужгороді наприкінці лютого 2018 року. До деяких навіть застосовують заходи силового впливу… На чужій території, коли тебе залякують, погрожують своїй сімї, тиснуть психологічно та фізично – напишеш і підпишеш що завгодно, і душу дияволу продаси аби повернути додому живе тіло… А ще врахувавши, як вдало вміє психологічно «обробляти» та залякувати своїх «клієнтів» російська ФСБ – прямий нащадок форм та методів КДБ СРСР – число таких негласних інформаторів, поповнюється мало не щодня…

Відвадити наших співгромадян від гастарбайтерства у Росії не змогло навіть обмеження залізничних перевезень та скасування авіасполучення між Україною та РФ … І скільки б не писали у ЗМІ, скільки б не говорити на телебаченні про вербування Росією наших заробітчан, ще змалечку у пам’яті кожного надійно засіло, що «заборонений плід самий солодкий»… Тому Росія манить наших співгромадян своїми міражними заробітками і поповнює свої списки агентів Кремля українськими заробітчанами

Який у цій ситуації вихід?… На мою думку, проведення правильної роз’яснювальної роботи, спрямованої на допомогу таким людям… Заляканий простий роботяга з глухого села Полтавщини чи Кіровоградщини, вантажник з Харківщини чи Сумщини, посудомийка з Чернігівщини чи Закарпаття, будівельник з Житомирщини чи Чернігівщини… підписавши папірець про таку «співпрацю» під дулом пістолета вже подумки вважає себе «державним зрадником», на якого чекає 10 – 15 років ув’язнення. Жодним чином не намагаюсь виправдати їх вчинок… Але якщо вже так сталось, що людина потрапила у таку халепу – єдиним виходом з такої ситуації є прийти до правоохоронних органів і чесно розповісти про свій вчинок. «Схилену голову меч не січе…», тим паче, що це передбачено у Кримінальному кодексі України. Щоб не бути голослівною, зауважу, що частина 2 статті 111 Кримінального кодексу України зазначає, що громадянин України, який не вчинив жодних дій на завдання іноземної держави, та добровільно заявив про свою співпрацю – звільняється від кримінального покарання!!! Причому, зізнатись можна не тільки після повернення додому, а й одразу, прийшовши до посольства чи консульства України в Російській Федерації… Головне, щоб каяття було щирим! Бо жити з почуттям провини решту життя – це не життя, а існування!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *