У будинку на бульварі Шевченка, 34, відданому чиновниками КМДА в руки сучасних нуворишів, у кінці 19 століття народився Михайло Іванович Терещенко. Про нього його онук Мішель, колишній громадянин Франції та ексмер Глухова, в 21 столітті напише книгу “Перший олігарх”.

Серед дитячих вражень, які в 1956-му згадував перед смертю в Монако 70-річний Михайло Іванович: тінистий, квітучий ботсад і шум залізничного вокзалу Києва; стукіт копит і брязкіт ланцюгів солдатів-штрафників, які бредуть під конвоєм на будівництво доріг.

Увібравши в себе з молоком матері дух Києва, Михайло Терещенко, онук глухівського магната і мецената Ніколи Артемійовича, почне проводити багато місяців у році на Лазурному березі в Каннах, у сімейній віллі “Mariposa”.

Володарем одного з найбільших статків у Російській імперії юний Михайло стане в неповних 16 років, коли в один місяць помруть його могутній дід і хворий батько. Після складання іспитів у Києві спадкоємець промислової імперії продовжить навчання в Лейпцигу, Лондоні і Москві.

У 31 рік член Державної Думи Михайло Терещенко стане міністром фінансів, а потім міністром закордонних справ Тимчасового уряду Керенського в Санкт-Петербурзі.

Він перетвориться на особистого ворога Леніна, намагаючись довести, що лідер більшовиків – німецький агент. Помучиться за гратами в Петропавлівській фортеці. Дивом втече в Європу, де почне життя з нуля.

Спробує забути про колись найбільшу в світі яхту “Iolanda”, що належала йому. І про рідкісний іменний діамант “Tereschenko blue”, який, якщо вірити легенді, допоміг йому вирватися з полону “червоних”.

У вигнанні Михайло Терещенко здобуде славу відомого фінансиста, про якого в некролозі The Times лорд Роберт Генрі Бранд, один із директорів компанії Lloyd’s і банка Lazard Frères, напише: “Його смерть стала втратою для фінансових кіл багатьох європейських столиць”.

Сьогодні пошарпаний комуністичним і пострадянським свавіллям особняк на бульварі Шевченка, 34, де починалося життя Михайла Терещенка, належить компанії ПРАТ “Центрелеватормлинбуд”. Вона пов’язана з Тімуром Міндічем, співвласником студії “Квартал 95”, бізнес-партнером Ігоря Коломойського та другом президента Володимира Зеленського.

Столична прокуратура за участю Мішеля Терещенка і його дружини Олени намагається повернути об’єкт киянам.

З журналістами УП Мішель зустрівся в день одного з засідань в Господарському суді, де вирішується доля родового маєтку, і провів екскурсію центром столиці, показавши найбільш знакові для його родини місця.

“Хто ви такий?”

– Мій дід був трошки багатий, – посміхається Мішель Терещенко, приїхавши на зустріч до маєтка на бульварі Шевченка, 34.

“Трошки” коротко означає наступне: цукрові, цегельні заводи, солеварні, величезна мануфактура з виробництва тканин, лісопильні, млини, земельні володіння, прибуткові будинки, резиденції в Україні, Росії, Європі. І величезна колекція предметів мистецтва в Києві.

 

Мішель Терещенко народився у Франції в 1954-му, в Україну переїхав у 48 років

всі фото та відео: Ельдар Сарахман

67-річний Терещенко, одягнений у вельветові штани, замшеві кросівки та коротку вітровку, на нащадка першого українського олігарха не надто схожий. Він живе в заміському будинку на 300 “квадратів” і їздить на Peugeot 3008.

– Коли дідусь покинув батьківщину (в 1918 році – УП), він втратив все, крім свого життя. Скарбів у Франції у нас не залишилося, – стверджує Мішель.

Серед артефактів, що залишилися: фотографії та документи, кілька ділових печаток і цегли з фамільних заводів Терещенків.

 

Рід Терещенків вплинув на становлення України в другій половині 19 – на початку 20 століття

20 років життя в Києві та Глухові зробили з Мішеля українця і за паспортом, і за зануренням у навколишню дійсність, повну корупції і свавілля.

Француза в ньому видають лише особливості його мови: вона сповнена м’якими приголосними і носовими звуками, наголоси часто прагнуть до останнього складу там, де за правилами української орфоепії це не прийнято.

Стоячи біля занедбаної колиски Михайла Івановича Терещенка, його онук згадує, як вперше опинився всередині цієї будівлі.

 

Дім побудували в 1874 році для поміщиці Модзілевської. Через п’ять років його купив Іван Терещенко, батько Михайла Терещенка

– Після мого переїзду в Україну я часто ходив сюди, – розповідає Мішель. – Це дуже смішно, тут був ОВІР з симпатичним директором. Ми трошки сто грам пили в його кабінеті.

Коли ще я був французом, кожного року приходив у будинок, де народився дід, поновлювати ліцензію для життя в Україні. Тут одна жінка казала: “Хто ви? Що ви хочете? Давайте свій документ!”.

Сьогодні потрапити всередину неможливо. Підкреслено усміхнений охоронець, відкривши замок на ланцюгу, виходить з воріт. Він впізнає Мішеля і без документа.

– Можна зайти? – ввічливо питає його нащадок олігархів.

 

Двері родового маєтку для нащадка династії Мішеля Терещенка зачинені

– Извините, зданию 150 лет, – не впускає страж. – Его разгрузили владельцы, чтобы, не дай бог, аварийная ситуация. Мы смотрим, чтобы не было ни пожара, ни потопов – ничё.

– А хто власник?

–  Извините, я тут в плане безопасности, чтобы все было в сохранности. А все эти интимные вопросы…

Вітер змін

“Пам’ятка архітектури”.

Для будинку на бульварі Шевченка, 34, шаблонна охоронна табличка на фасаді виявилась слабким оберегом. Цей особняк Терещенка, як і безліч інших історичних будівель Києва, віддали в приватні руки. Поповнили список порожніх об’єктів, що ідеально вписуються в бізнес-плани забудовників.

 

Особняк Терещенка в аварійному стані. Але його ще можна врятувати

Розповідаючи про судові перипетії навколо родового гнізда легендарного діда, Мішель Терещенко іронізує.

– Були “друзі Ющенка”, а зараз мені треба вести вже боротьбу проти друзів Зеленського, – посміхається він. – На жаль, ми знаємо, що сьогодні власник будинку – бізнес-партнер Коломойського Тімур Міндіч (за даними системи Youcontrol, Міндіч – один з бенефіціарів ПРАТ “Центрелеватормлинбуд”, якому належить особняк – УП).

За словами Мішеля і його дружини Олени, в інвестиційних планах власників – глобальна реконструкція пам’ятки архітектури, яка збільшить його площі в кілька разів, змінивши його до невпізнання.

– Ми наполягаємо, щоб відбулася реставрація із повним збереженням будівлі в її автентичному вигляді, – каже подружжя.

 

Мішель Терещенко обіцяє написати гумористичну книгу про свої пригоди в Україні

– Чи буде реакція міністра культури? – запитує сам себе Терещенко. – Чи буде реакція адміністрації президента, я не знаю. Але ми будемо на баррикадах, щоб захиситити цей дім. 

Обнадійливий вітер змін подув звідти, звідки Мішель, виходячи з досвіду минулих років, вже не чекав – з просторих кабінетів КМДА.

 

З цього балкона члени легендарної династії спостерігали за Бібіковським бульваром (сьогодні – Шевченка) і ботсадом

Судячи з усього, крига скресла в момент, коли протистояння президента і Віталія Кличка стало незворотнім. Тепер, радіє Терещенко, КМДА, яка віддала в 2007 році об’єкт у приватні руки, підтримала позицію столичної прокуратури – повернути будівлю від “друзів президента” до міста.

– Нарешті після 14 років моєї боротьби влада Києва вирішила повернути його собі, – зазначає Мішель Терещенко. – Я на цей будинок, як і на інші, що належали моїй родині, не претендую. Тільки хочу їх зберегти. Тут треба робити музей, яким будуть користуватися всі кияни.

Поки ж особняк на бульварі Шевченка знайшов максимально сумовитий і символічний вигляд, в якому, в залежності від кута зору, проглядається і гротеск, і сарказм, і непідробний драматизм історії.

Тут, в київській колисці магната і міністра Тимчасового російського уряду, в 1918 році розмістилося Міністерство шляхів молодої Української Держави. Тут у грудні 1918-го на таємному нічній нараді вибрали керівників Директорії УНР, яка повалила гетьмана Скоропадського.

 

На початку 2000-х тут були розташовані офіси різних приватних контор

Чому вам варто приєднатися до Клубу УП?

Євген Руденко, журналіст УП

Правда – це не завжди наші з вами переконання, якими б порядним та шляхетними вони не були. Щоб знайти правду, треба вміти чути не тільки себе, а й інших. В пошуках правди журналісти УП виходять за межі затишних столичних офісів , сторінок соцмереж та власного світогляду. Ми багато їздимо країною, щоб відповісти на питання: “Яка вона, справжня Україна? Чого ми прагнемо та що робимо не так?”. Підтримуйте Клуб УП, якщо вважаєте, що це важливо.

Користь

“Прагненням до суспільної користі”.

На прикладі цього сімейного девізу, що красується на синьо-жовтому фамільному гербі 19 століття, Мішель, повертаючи на вулицю Терещенківську, пояснює відмінність його предків від сучасних олігархів.

– Вони нічого не крали, не вивозили гроші за кордон, інвестували в Україну. Поважали  людей, які на них працювали. В них було правило – віддавати 80% прибутків на благодійність, – каже він.

Скільки всього будинків побудував прапрапрадід Нікола Терещенко, його сім’я і нащадки в Києві, Мішелю важко сказати. Якщо заглибитися в архіви, можна назвати кілька десятків об’єктів у Верхньому місті, на Печерську, Подолі, Шулявці, Новій Забудові та інших районах столиці.

 

Вулиця Терещенківська отримала свою назву в 1900 році на честь почесного громадянина Києва Ніколи Артемійовича Терещенка

Імперія Ніколи і його братів розросталася так швидко, що в провінційному Глухові їм стало тісно. Потрібні були нові комунікації і можливості для ведення справ з виходом на Європу і Азію. Династія, спробувавши для цих цілей Москву, вирішила все ж перебратися до Києва.

Нікола виділив землю і кошти для Володимирського собору, будував лікарні, притулки для бездомних, училища. Без пожертвувань Терещенка не було б КПІ, дитячої клініки “Охматдит”, Національного Художнього музею України і не тільки.

– Це була фантастична резиденція Ніколи та його дружини Пелагеї, – показує Мішель на сьогоднішній Національний музей Тараса Шевченка. – Вони купили тут два будинки та перебудували в 1875 році.

Нікола помер в 1903-му, і сюди потім переїхав його онук, мій дідусь Михайло Іванович. Останнім власником був він. Ця будівля як маленький палац, але у нього велика душа.

 

Мішель каже, що реконструкція музею Шевченка була не тільки вкрай невдалою, але і злочинною

Цю душу, за словами Мішеля, споганили під час реконструкції, яка почалася при президенті-втікачі Януковичі.

– Вони незаконно все перебудували, – обурюється він. – Були великі парадні двері, тепер їх немає (на їх місці барельєф Шевченка – УП).

– Вони говорили, що після реконструкції буде схоже (внутрішня частина музею – УП) на піраміди Лувра, – продовжує Терещенко. – Але фактично це стало схоже на СТО.

 

Мішель Терещенко: “Я вже не можу в музеї знаходитися, вони всю душу Терещенка та Шевченка убрали”

Операційний центр промислової імперії Ніколи Терещенка знаходився поруч з його особняком. Але конторі з офісами, виконаній в тому ж стилі, що і резиденція магната, пощастило менше – від неї збереглася лише частина фасаду в будинку 8/26.

Читайте також: Війна світів. Що заважає Мішелю Терещенку зробити Глухів європейським

Tereschenko blue

Коли майбутньому мерові Глухова Мішелю Терещенку було чотирнадцять, його бабуся Маргарет Ное перед смертю говорила: “О-о-о, мій Мішель, у нас був палац в Петрограді, маєтки в Києві …”.

– Ми знали, що дід, Михайло Іванович, був міністром Тимчасового уряду та не бідною людиною, але не здогадувалися про все інше, – згадує Терещенко. – Він наказав бабусі забути минуле. Вони сильно ностальгували, і не хотіли, щоб негативні емоції були і у нас.

 

У 2015 Мішель Терещенко переміг на виборах мера Глухова, розгромивши регіонала Юрія Бурлаку, і набравши 64,58% проти 31,21%

– Коли бабуся вже почала щось розповідати, ми думали, що це фантазії старої людини, – продовжує Терещенко, стоячи в парку Шевченка. – Думали, що лише 10% з того, що вона говорила – правда. Але уявити не могли, що це все було правдою, причому лише 10% від всієї правди.

Масштаби сімейних володінь Мішель усвідомив в сорок років, коли в 1994 році вперше відвідав Україну. Разом з особняком на бульварі Шевченка, 34, резиденцією на Шевченка,12, і прилеглої конторою, у могутніх вихідців з Глухова був, як каже Мішель, “повний комплект” на іменній вулиці Терещенківській і поряд з нею.

 

На вулиці Терещенківській знаменита династія залишила після себе кілька музеїв

Садиба Федора Терещенка перетворилася в Київський національний музей російського мистецтва, якому в 2017-м повернули назву 1922 року – Київська картинна галерея.

Особняки на Терещенко, 15, 17, в яких жила сім’я меценатів і філантропів Богдана та Варвари Ханенків, стали музеєм, названим на їх честь.

– А ось цей будинок (№13 – УП) Варвара будувала, – показує Мішель. – Щоб здавати в оренду, і щоб всі доходи з нього йшли на музей. Щоб він процвітав і після її смерті.

Розмови про багатства династії найкраще звести до розповіді про величезний діамант, який в Антверпені в 1913 році купив майбутній міністр, 27-річний Михайло Іванович Терещенко, для своєї коханої Маргарет Ное, яка стала першою з його двох дружин.

 

Діамант, який носила бабуся Мішеля Терещенка Маргарет

Містична фабула цієї історії зводиться до того, що шедевральний за своїми розмірами камінь знайшли в Індії, в копальні Коллура. Нібито він був частиною вкраденої ритуальної прикраси індуїстського бога Рама і приносив своїм власникам нещастя.

У випадку з міністром у вигнанні, стверджують містики, це придбання відпрацювало прокляття на всі сто: обрушило біди не тільки на Михайла Терещенка і його рідних, а й на десятки мільйонів людей, яким довелося жити після 1917 року.

Втім, історія цього діаманта цікава і без міфології. Після ограновування Cartier діамант, який отримав назву “Tereschenko blue”, важив 42,92 карата. На той час він став другим за розміром у світі синім діамантом після відомого “каменя Хоупа”.

 

У колишніх будинках родини Терещенків тепер живуть власники дорогої київської нерухомості

Сьогодні, розповідаючи про “Tereschenko blue”, Мішель Терещенко все ж ставить дивовижну точку, яку складно підтвердити документально:

“Цей камінь допоміг бабусі викупити мого діда із тюрми в Петрограді. Вона домоглася зустрічі з Леніним, той сказав, що “революція не продається”. Але Троцький зміг імітувати втечу діда в обмін на діамант.

Потім, у 1980-х, камінь якимось чином опинився на аукціоні Christie’s, де його купив колекціонер з Лівану Роберт Муавад”.

Яхта, літаки, автомобілі

На момент смерті Михайла Терещенка в 1956 році його онуку, майбутньому громадянину незалежної України Мішелю, було два роки. Діда він не пам’ятає. Прогалини в знаннях Мішель заповнює вивченням сімейних, державних архівів. І підключає уяву.

 

В 2015 році Мішель отримав український паспорт

Додумати найдрібніші обставини життя родини Терещенків нескладно, коли на руках є хоча б кілька вражаючих фактів. Один із них – купівля в 1912 році 127-метрової “Іоланди”, найбільшої на той момент приватної яхти в світі.

У своїй книзі про предків “Перший олігарх” Мішель розповідає: 27-річний Михайло Іванович побачив “Іоланду”, що належала на той момент одному з нью-йоркських мільярдерів, коли перебував в Криму.

 

Судно будували для італійського короля Віктора Еммануїла III, і назвали на честь однієї з його доньок

Втративши голову від краси і розміру яхти, молодий Терещенко вирушив на зустріч із власником. Він переконав його перервати свій круїз. Викупив судно, залишив екіпаж. Компенсував американцю всі незручності, пов’язані з поверненням у Нью-Йорк на іншому транспорті.

“Іоланда” радувала своїх нових господарів під час подорожей по Середземномор’ю і Скандинавії. А сторонніх спостерігачів на набережній Круазетт у Каннах і в бухті Жуан-ле-Пен захоплювала розкішними салютами, запущеними з палуби.

– У Першу світову дідусь передав “Іоланду”, яка стояла в порту Крістіанії (колишня назва Осло – УП), британському адміралтейству. З неї зробили плавучий госпіталь. 

А під час Другої Світової вона під прапором Британського військового флоту боролася з німецькими підлодками. Після війни Михайло Терещенко ще бачив свою яхту в Саутгемптоні. А в 50-х її розібрали, – розповідає Мішель.

Прогулюючись сьогодні осіннім Києвом в оточенні спадщини своєї сім’ї, він підштовхує до висновку: успіх і слава переслідували майже всіх, хто народжувався з прізвищем Терещенко або поріднився з магнатами.

Мішель згадує Федора Федоровича Терещенка, піонера української авіації. У своєму маєтку в Червоному Житомирської області в 1909 році він відкрив виробництво літаків. А в роки еміграції у Франції зацікавився окультизмом, кабалістикою, і написав книгу з “медичної астрології”, яка, як стверджує “Вікіпедія”, “досі популярна в середовищі франкомовних астрологів”.

 

Резиденція Федора Терещенка в Червоному знаходиться в жалюгідному стані

Для більшості членів династії Терещенків світла смуга закінчилася в 1917-му, але деякі, втративши майно і батьківщину, змогли вибитися в люди і за кордоном.

– А ви знали, що Олексій Сахновський (один з онуків Ніколи Артемійовича Терещенка – УП) теж мій родич? Він став відомим автомобільним дизайнером в США (проєктував, зокрема, Сord L-29; 26 років працював технічним редактором журналу Esquire – УП), – посміхається Мішель, тиснучи на газ в своєму Peugeot.

Потенціал

Вулиця Льва Толстого, 7. Національна наукова медична бібліотека – останній об’єкт, який встигає показати Мішель Терещенко перед судовим засіданням.

– Тут була резиденція Олександра Терещенка, – пояснює він.

Олександр, один із синів Ніколи Артемійовича, в 1893 році купив садибу і збудував розкішний будинок, в якому тепер знаходиться бібліотека.

 

У резиденції Олександра був телеграф, один із перших ліфтів у Києві, який, за словами Мішеля, вів у підвальні приміщення з величезними сейфами

На будівництві цієї будівлі Олександр не зупинився. Почав скуповувати все, що було поруч, розширивши до одного гектара свої володіння, на які час від часу зазіхають сучасні забудовники.

За долю самої будівлі на Льва Толстого, 7 Мішель сьогодні в цілому поки спокійний.

– Там хороший директор, хороші люди, і воно, на щастя, належить МОЗ, – пояснює він.

У його війні за збереження спадщини династії ця ділянка знаходиться в тилу. Але на передовій залишається особняк діда Михайла Івановича на бульварі Шевченка, 34, з якого Мішель починав екскурсію.

 

Мішель Терещенко хоче зробити будинок діда доступним для всіх киян

Ця будівля поблизу ботсаду уособлює той фасад незалежної України, який давно потрібно привести в порядок: розбиті вікна, потворні графіті на стінах, сміття, недопалки, порожні стаканчики для кави, оголошення про підробіток і політична реклама, що залишилася після виборів в 2019-м – “Журавльов – мій президент”.

 

Олена Терещенко на засіданні суду

Вічна усмішка і жарти Мішеля сильно дисонують з тим, що відбувається навколо. Але гумор, схоже, – єдино вірна для нього стратегія.

О! – вигукує він, почувши питання про свій незмінно хороший настрій. – Я живу в Україні вже 19 років. Спочатку був наївним, думав, що все тут добре. 

Зараз я трошки юмористично до всього ставлюсь. Якщо бути серйозним, то треба у Францію повертатися, а я люблю Україну. Тому буду юмористичним, буду чекати на сюрпризи, які кожного дня можуть бути.

 

Годинник з фамільним гербом Терещенка, які Мішелю подарувала його дружина

Хтось каже, що без СРСР нічого б не було, – каже Мішель. – Це не так! Без більшовиків Україна за економікою, промисловістю стала б Америкою. Та ще й з фантастичною культурою. 

Тут був унікальний людський потенціал. Кращі поїхали розбудовувати Європу і США. Без цієї сумної історії (1917 год – УП) Україна була б центром світу. 

Знаєте, сьогодні є ще багато людей, у кого душі радянські. Вони роблять все, щоб ми опустили руки. Але ми не будемо їх опускати.

Євген Руденко, Ельдар Сарахман – УП