Головне в Україніголовне у світі

Краматорськ, два роки потому

 Краматорськ – одне з найбільш американських міст, яке я бачила в Україні. Він не пристосований для піших прогулянок, як більшість українських містечок та сіл. Місто має широке планування, багато багатоповерхівок. Це місто, у якому машина — майже необхідність. І це не дивно. Основною промисловістю Краматорська є автомобілі й транспортна галузь; там знаходиться транспортний технікум і багато СТО.

У 2014 році, з 12 квітя до 5 липеня, Донецька Народна Республіка утримувала місто чисельністю 164 000 людей протягом майже трьох місяців, але з того часу вже багото чого змінилося. Через 2 роки після того, як українські військові звільнили місто від проросійських бойовиків, які все ще займають 9% східної України, будинки були відреставровані, воронки від бомб засипані. Сьогодні у Краматорську спокійно, незважаючи на бойові дії, які тривають у 35-ти милях звідти. Він виступає умовною столицею Донецької області, поки Донецьк залишається окупованим.

Порівнюючи з іншими містами України, у Краматорську більше людей у формі, автівки ОБСЄ та місії ООН теж часте явище, але танки і бронетранспортери не гуркотять на вулицях, рідко бувають обстріли, настрій на вулицях нормальний. Так само, як і в інших містах України, рясніють патріотичні жовті та блакитні кольори.

Але під маскою позитиву скривається сум, сумнів та розкол. Розуміючи, що багато крамоторчан все ще симпатизують сепаратистам, український уряд приділяє особливу увагу місту, сподіваючись зорієнтувати мислення жителів Краматорська до позитивного русла.

Проєвропейська лінія також активно пропагується. Коли я була у Краматорську у червні, на головній площі міста, де раніше стояв пам’ятник Леніну, проводився літній фестиваль “Дике поле: Шлях до Європи”.
Проходячи повз кіоски з продуктами, я зустріла Надію, жінку середніх років, одягнену у вишиванку, яка продавала традиційні ремесляні вироби ручної роботи, щоб допомогти фінансувати діяльність її групи “Краматорські бджілки”. “Бджілки” – це група небайдужих громадян – здебільшого пенсіонерів або людей з іншого боку розмежувальної лінії, яких переселили в Краматорськ, і які у вільний час допомагають українським військам.
І хоча вже рік як конфлікт між Україно та проросійськими силами  зайшов у глухий кут, “Бджілки” продовжують свою роботу. Багато хто має друзів та родичів, які служать в армії або вже загинули; вони переконані, що “Київ про них забув”.

 Але інші українці не забули. Згідно з Міністерством Юстицій, у Краматорську більше 490 неурядових організацій. Одна з них – Львівська освітня фундація, яка розпочала свою роботу одразу після визволення міста. У серпні 2014 першими, хто приїхали допомогати мешканцям відбудувати місто, були волонтери із західної України. Коли ця мета була досягнута, волонтери присвятили свою увагу питанням культури.

Звичайно, не всі в Україні задоволені статусом свого міста. Деякі, наприклад таксист, який поставився підозріло до мого акцента, все ще підтримує президента Росії В. Путіна та проросійських сепаратистів, але був обережний,  говорячи про це. Краматорську потрібно ще багато часу перш ніж місто заживе, як раніше. Звичано повністю вирішити проблеми не вдасться, поки народні республіки ведуть свою діяльність на відстані лише кількох містечок, проте важкий процес налагодження вже розпочався.

 Ханна Тобурн – дослідник Інституту Хадсона.

Ми в соціальних мережах
Теги

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close