У наступному 2021 році минає 160 років з часу відміни кріпосного права на Росії. Та чи так вже далеко від “кріпаків” у ХХІ столітті відійшла сучасна Росія, яка вперто продовжує шлях великоімперського розвитку? Чи змінилося на краще життя сучасних “кріпаків” Кремля?

Формально, у далекому 1861 році, кріпосне право було скасовано царем Олександром II. Перепис населення Росії, що був проведений у 1857 році, зафіксував 63 мільйони росіян. 23 мільйони з яких були приватними кріпаками, а ще 29 мільйонів – державними кріпаками. Тобто приблизно 82% населення Росії тих часів були кріпаками.

Але з’ясувалося, що початок ХХІ століття для Росії – це зовсім не світ благоденства, достатку й щастя. Це тенденції обмеження свобод при позерській декларації про права людини, її свободи і т. ін. Це і виродження, деінтелектуалізація еліти, і цинічна бюрократизація суспільства. Це зубожіння переважної більшості росіян на тлі безпрецендентного зростання розкоші новітніх імперських богів та божків.

За оцінками Credit Suisse, 10% найбільш забезпечених росіян володіють 83% всього особистого добробуту жителів країни, за рік ця частка зросла на 1 процент. Цей показник істотно більший, ніж в інших великих економіках. Так, в США частка найбагатших людей – 76% і в Китаї – 60%. Зросло і число мільярдерів у Росії – з 74 до 110 осіб. До середини 2019 року в Росії налічувалося 246 000 доларових мільйонерів, хоча ще рік тому таких було 172 000. І це при тому, що рівень бідності в Росії становить близько 24,8-25,2% (приблизно 36 млн чоловік). Звичайна середньостатистична російська сім’я при появі другої дитини може легко опинитися в бідності. Це аномалія. У німців такого немає. У американців немає. Там нормою є дво-тридітні сім’ї – це символ американського благополуччя. Це Голлівуд! Це американська мрія! А в Росії діти – це ризик бідності. У ХХІ столітті російські “кріпаки”, що б хоч якось вижити, повинні обмежувати себе у продовженні роду!

Але кремлю замало “кріпацтва” власного народу всередині імперії. Путін та його оточення мають на меті зробити власними “кріпаками” сусідні з Росією країни. Те, що Донбас – колонія Росії, це такий самий факт, як анексія Криму або визнання Росією “незалежності” Абхазії й Південної Осетії. Це вигідно імперії, бо, чим більше “кріпаків” – тим більше тішаться імперські амбіції Президента-Імператора та його оточення. Заради закріплення свого “богом даного” права на довічну владу, російська “елітка” готова на все! Уся “боротьба за міжнародний вплив” — спроба збереження влади всередині країни, і заради цього затіваються військові авантюри — Сирія, Україна, Венесуела, Грузія тощо. Частково це спроба відродити імперію.

“Ширмова демократія”, за лаштунками якої творяться цинічні паскудства, стала візитівкою сучасної імперської Росії.
Як стали “візитівкою” Кремля постійна брехня, погрози, приниження та навіть замовні вбивства незгодних з таким “імперським порядком”. Окремі люди, представники певних національностей, цілі країни! Змова на вбивство Адама Осмаєва в Україні, замах на Сергія Скрипаля у Великій Британії, а також вбивство чеченського біженця Зелімхана Хангошвілі в Берліні у серпні 2019 року та чеченського блогера Імрана Алієва у Ліллі, Франція у лютому 2020 року, отруєння російського політика Олексія Навального у серпні 2020.

У путинського режиму немає внутрішньої межі, яку він не міг би перетнути. Анексія Криму та Донбас, втручання у вибори в Сполучених Штатах, спроба компрометації Еммануеля Макрона під час передвиборчих перегонів, фінансування праворадикальних сил у країнах Європи, спроба державного перевороту у Чорногорії перед її вступом до НАТО, масована дезінформаційна кампанія перед нідерландським та каталонським референдумами, хакерські атаки на Бундестаг у Німеччині та Національний демократичний комітет у США, системне поширення пропаганди через кремлівські телеканали та через тролів і ботів у соцмережах. Цей список не повний, його можна було б продовжувати, але мета Кремля є достатньо зрозумілою. Послабити західні інституції, підірвати трансатлантичне партнерство, використати інформаційну відкритість демократичних суспільств для маніпулювання політикою. Росія бореться за знецінення загальносвітових демократичних цінностей та за надання владі “сакрального” характеру.
Росія ніяк не може змиритися з програшом у Холодній війні, розвалом СРСР і тим, що країни колишнього Варшавського договору захотіли приєднатися до ЄС і НАТО.

Травматичний постімперський синдром Путіна став причиною гіперболізованих претензій Росії на виняткові права вирішувати долі інших держав і народів на власний розсуд. Оточення керманича залюбки підтримує його хворобливі уявлення про власну велич. Достатньо звернути увагу на те, як поводила себе нікчемна “Моська від журналістики” Симоньян у розмові з Лукашенко під час інтерв’ю, намагаючись бути під стать свого “хазяїна”. Усією своєю, навіть невербальною, поведінкою вона намагалася вказати на свою виключно “панську” роль по відношенню до свого “кремлівського кріпака”.

У хворобливій уяві Кремля в Росії, де факто, вже відновлено кріпосне право, а, отже, населення поділяється на “холопів” та “благородних дворян”. Але Кремлю цього замало. Недорослий імператор бажає перетворити на свою “панщину” не тільки країни-сусіди, а й загалом всю Європу. Якщо потакати путінським бажанням, то такий омріяний ним “новий світовий порядок” означатиме не що інше, як те, що доля менших націй визначатиметься геополітичними потребами великих імперій.

І саме Україна, яка, на жаль, поки що так і не стала повноправним членом західної цивілізації, опинилася на передовій протистояння Росії з Демократичним Світом. Українці чітко розуміють, що таке бути “кріпаком” у таких “панів”. Хочеться вірити у те, що й Демократичний Світ не бажає отримати для себе принизливу перспективу стати “холопськими провінціями” психічно хворого Імператора-Президента “всіх і всія”!

Ми в соціальних мережах